Свято Богині Долі

Богині Долі приносять пожертви у вигляді каші — символу родючості. Наприклад, в Україні на свято Долі (24 листопада) дівки готують горщик каші й виносять на вулицю зі словами: «Доле, йди до нас кашу їсти!» Ціле (неподрібнене) зерно обрядової каші вказує на те, що цей вечорничний об­ряд, який дожив до наших днів, походить з давньої «рожаничної трапези».

Богиня доброї долі уявляється в образі вродливої молодої жінки, яка міцно і рівно пряде золоту нитку людської долі. Доля-Стріча має ще ім'я Ясна, яка пряде нитку життя. Вона згадується у Велесовій Книзі, як Богиня, присутня при народженні Дажбожих онуків: «вже Ясна тче йо­му» (дошка 16). Стріча (вона ж Перуниця) також є жіночою блискавич­ною потугою поруч з Перуном, що уособлює чоловічу громову потугу.

Богиня доброї долі — одне з втілень Рожаниці, вона має інфор­мацію про майбутнє подружніх пар, народження дітей (втілення нових душ). Вірогідно, Долі-Стрічі в давнину й присвячувався день Стрітення (за відновленим язичницьким календарем — 2 лютого). В цей день, за народною вірою, Богиня Зима зустрічається із Богинею Весною. Весну уявляють у вигляді молодої дівчини, радісної й сонячної красуні, прикрашеної квітами та зелами, а Зиму — в образі злої старої жінки у сніжних хутрах, від якої віє холодом і морозом. Дві суперниці змага­ються, хто кого переможе. Із того, як міняється погода цього дня, визна­чають, яким буде літо і врожай цього року. Як правило, це перший зи­мовий день, у який сонце світить надзвичайно яскраво.Отже, астрономічно свято Стрітення настає значно раніше, ніж його святкує ортодоксальна християнська церква. У наших сусідів західних слов'ян збереглися звичаї цього дня закликати Богиню Стрічу в гості, пригощати її доброю стравою. Тоді вона розщедриться і подарує госпо­дарям щастя. Суперниця Стрічі — Нестріча, тобто зла доля (недоля). Існує повір'я, що Нестрічу треба відгонити й посилати її ворогам.

Українське народознавство. Г.С. Лозко

ці слова Великого Тараса Шевченка пам’ятає кожен ще з дитинства. Вірування в долю – своєрідного двійника людини – дуже давні в світогляді нашого народу. Олександр Потебня у середині ХІХ ст. написав спеціальну розвідку “Про долю та споріднених з нею істот” Він порівнював її з такими поняттями як “щастя“, “лихо”, “притча”, “горе”, “біда”, а в народній уяві існує цілий ряд образів: добра доля, зла доля, щаслива доля, недоля, журба, щаслива година, фортуна. Видно, що вищою силою в далеких передхристиянських часах, що визначала життя і буття вважалася сила-доля, яку пізніше замінив християнський Бог, який дарує її людині. Часто долю добру чи лиху дає мати, а то й батько, про що дуже чітко змальовується у пісні “Ой віють вітри та віють буйні”.

Визначний дослідник, професор Степан Килимник зазначає, що найперше Доля людини приходить у час її народження. Наші далекі предки прихід Долі обумовлювали Родом-Рожаницями, цебто духами-душами дідів-прадідів, опікунами роду, домашнього вогнища. Інколи й душі покійників називали Долею і вони вважалися хатніми богами. Для того, щоб Доля була добра, її потрібно задобрити, умилостивити, тому Рожаницям, Богині Долі приносили подарунки та безкровне жертвоприношення. Свято Долі відмічалось за старим стилем 24 листопада, а за новим це свято збігається зі святом дівочої долі – св. Катерини. Це свято серед численних жіночих свят є найзнаменнішим, воно започатковує період сватань і весіль. У залишках колишніх обрядодій збереглися окремі форми ворожінь – вечорниці, ворожіння про Долю, ворожіння про нареченого і наречену, обряд кликання “до каші” тощо. Треба сказати, що каша – це праслов’янська страва, якою поштували богів та душі-духи покійників як і всі вищі надприродні істоти. Каша – це зварені нагусто обтовчені зерна тієї чи іншої хлібної культури – проса (пшона), пшениці, ячменю та інших. До наших днів дійшли такі прислів’я: “Каша – мати наша” чи “борщ та каша – їжа наша“.

Книжка “Речник рідновіра” за редакцією Едуарда Добжанського переліковує дійства та ворожіння цього свята. Ось деякі з них: ставлять у воду гілочки вишні, таємно відламаних у сусідських садках. Якщо до Різдва гілочки розпускали квіти – власниця має одружитися; слухали голос тварин, за яким завбачували професію чи характер свого судженого; вибігали на вулицю і запитували ім’я першого перехожого, щоб знати, яке ім’я буде у майбутнього чоловіка; удосвіта до сходу Сонця йшли до криниці і видивлялися на себе: якщо відображення “пощерблене”, то подружнє життя буду невдалим і навпаки; хлопці постили цілий день до вечорниць, щоб Доля послала добру дружину. Гадали вони і напередодні, й увечері в день Долі-Катерини й по гавканню собак, і по співу півня, і по розмові на вулиці та в хаті, по муканню корів, меканню овець, іржанню коней, ремиґанню худоби, і навіть по тому, як кипить у горщику вечеря: борщ і каша, як тріщить у печі вогонь, і по погоді, по воді, по вітру... Така багатостороння і щира віра Богині Долі допомагала дівчатам і хлопцям і задовольняла їхні бажання щодо вибору пари та подружнього життя.

З особливим нетерпінням чекали хлопці обряду “Кликання судженого до каші”, чи “Закликання Долі до каші”. Всі дівчата по черзі обвивають чистим рушником горщики з кашею та з борщем, виходять на подвір’я, вилазять на ворота і кличуть Долю: “Доле, Доле, йди до нас кашу їсти!”, “Доле, ходи до нас вечеряти!”, “Доленько моя, озовися, доленько щаслива, пригорнися – іди до нас вечеряти!”. Ворожіння надворі закінчувались і до вечорничої хати помалу заходили вже й хлопці зі словами: “Добрий вечір, пані-матко, вся чесна громадо й хата, чи дозволите завітати до оселі і привітати зі святом Долі!” Дівчата гуртом відповідають чи відспівують у відповідь жартівливою піснею.

На ці вечорниці не годилося було кликати музики, приносити горілку, вживали раніше принесену. Як правило, розміщувалися парами, а тому кожен юнак, прихопивши в долонях один і два горіхи, пропонував дівчині вгадати, де “чіт або лишка”. Повністю довіряли Долі, бо якщо дівчина вгадувала на “чіт”, себто парну кількість, то сідали разом, а коли ні – мусив шукати іншу. Після вечері влаштовували різноманітні ігри-гадання і розваги, співали пісні про Долю.

Отже, дохристиянське свято Долі дівочої, яке з прийняттям християнства стало святом Долі-Катерини, без найменшого сумніву – свято еротичне, свято причарування кохання, любові, Долі. Це підтверджують і всі гадання, і самі вечорниці, і традиційна їжа, і кликання долі, і піст хлопців, і своєрідність співів, і магія провидіння, вияв високої пошани до тієї непереможної і невблаганної Долі. Це глибока філософська містерія, хоч і уривками, а таки дійшла до нас. Пригадаймо, що долю добру закликають і в голосіннях, і в стародавніх колядках-побажаннях, і в весільних піснях (“Ой іде Маруся на посаг, зустрічає її Господь сам з долею щасливою, з доброю годиною”), і на хрестинах, і в колискових піснях.Кожне добре проведене свято залишає приємні спогади і романтичні сподівання на щасливе подружнє життя, яке неодмінно подарує ця велика богиня – Доля.

Пройшли віки, тисячоліття, але в нашій уяві давній образ Долі залишився, хоч і в затемненому стані. Розуміння її різноманітне, але зберігає ту основу призначення людини, яку бачили наші предки – збереження життя на землі та високу духовність.

Доля - символ Вищої Сили, Бога; щастя; талану; водночас - лиха, горя, біди, нужди, злиднів; неминучості, невідворотності.

Доля у міфології різних народів є символом Найвищої та незбагненної Сили, котра впливає на людину протягом усього її життя.

Український вчений О.Потебня, вивчаючи поняття "доля" у слов'янських мовах, дійшов також висновку, шо доля означає ЧАСТИНУ: "Слов. Богь /основна форма bharac/ легко може бути виведеним з того ж значення, а саме ділити... Богь може власне значити частина, доля, щастя, а потім - божество" /Потебня А. Слово и миф. - С.472/. В українському фольклорі це означення /доля-частина/ дуже відчутне:"Роди,

Боже, на всякого долю!".

Синонімами долі в О.Потебні є поняття:"щастя", "притча", "лихо", "біда", "горе". Саме ці назви вже свідчать про те, що доля може бути або сприятливою /щасливою/ для людини, або ворожою /нещасливою/ для неї. Проте в усній народній творчості Доля частіше пов'язується з поняттям нещастя. Квінтесенцією народних уявлень про долю є славетні рядки Т.Г.Шевченка:

У вірші "Доля" поет персоніфікує Долю в образі сестри: "Ходімо ж, доленько моя! Мій друже вбогий, нелукавий!".Іноді долю в Україні називають таланом. У кожної людини свій талан. "У декого Талан "невсипущий", працює, не покладаючи рук, не спить ні хвилини. У кого такий талан, тій людині добре: Талан її пильнує, а сама вона собі розкошує. Та як тільки Талан засне, тоді людині доводиться дуже важко: як вона не працює, а все нема користі" /Булашев Г. Український народ. - С.192/. Ю.Мільошин.